Після багатьох тижнів карантину і зупинки значної частини світової економіки, «суцільна невизначеність» — досі найкращий термін для опису цього історичного моменту. Що буде з бізнесами, що закрилися через пандемію, та робочими місцями? Чи матимемо ми змогу знову подорожувати? Чи вистачить грошей центробанків та урядів, щоб зупинити тривалу рецесію, або й дещо гірше за неї? Щоб допомогти зорієнтуватися у цій вкрай нестабільній ситуації, Foreign Policy попросила дев’ятьох провідних мислителів, включно з двома економістами – Нобелівськими лауреатами, озвучити свої прогнози щодо того, що чекає на світову економіку та фінанси після пандемії.
Джозеф Стігліц, професор економіки Колумбійського університету, лауреат Нобелівської меморіальної премії з економіки 2001 року та автор книг «Люди, влада та прибутки: прогресивний капіталізм в епоху масового невдоволення»
Нам потрібен кращий баланс між глобалізацією та самостійністю
"Для побудови нібито ефективних ланцюгів поставок ми шукали по всьому світу виробників з найнижчою вартістю кожної ланки ланцюга. Але це було недалекоглядним, адже система, яку ми побудували, виявилася ненадійною, недостатньо диверсифікованою та вразливою до перебоїв. Виробництво на потребу та поставки з мінімальними запасами або й зовсім без них здатні витримати незначні проблеми, але тепер ми побачили, як неочікувана криза обвалює систему.
Фінансова криза 2008 року мала б навчити нас, наскільки важливою є стійкість системи. Ми створили фінансову систему з взаємозалежними елементами, яка здавалася ефективною і, можливо, справді добре поглинала невеликі кризи, але зрештою виявилася крихкою. І коли мильна бульбашка нерухомості луснула, система обвалилася б, якби не масштабні програми урядової допомоги.
Економічна система, яку ми будуватимемо після цієї пандемії, повинна бути більш далекоглядною, стійкою та має враховувати те, що економічна глобалізація значно випереджає політичну. Доки це так і буде, державам доведеться шукати кращий баланс між використанням переваг глобалізації та необхідним рівнем самодостатності."
Роберт Дж. Шіллер, професор економіки Єльського університету, лауреат Нобелівської меморіальної премії з економіки 2013 року та автор книги «Наративна економіка: як історії стають вірусними та сприяють великим економічним подіям»
Цей майже воєнний режим створив вікно для змін
"Фундаментальні зміни трапляються — часто під час війни. Хоча зараз ворог – це вірус, а не інша держава, пандемія COVID-19 створила атмосферу воєнного часу, що уможливила такі зміни, де вони можливі.
Ця атмосфера з наративами як страждання, так і героїзму, поширюється разом із хворобою. Воєнний час об’єднує не тільки жителів однієї країни, але й жителів різних країн, адже вони мають спільного ворога: вірус. Мешканці розвинених країн, можливо, відчувають більше співчуття до постраждалих у бідних країнах, адже переживають ті самі проблеми. Епідемія також об’єднує нас у незліченних зустрічах у Zoom. Світ раптом стає меншим і ближчим.
Також є підстави сподіватися, що пандемія сприятиме створенню нових гуманітарних інституцій та засобів допомоги, включаючи більш ефективні заходи для боротьби з нерівністю. Можливо, екстрена допомога громадянам, яку виплатили багато держав, — це шлях до загального базового доходу. У Сполучених Штатах, можливо, створення кращого та більш всеохоплюючого медичного страхування, щойно отримало новий імпульс. Оскільки у цій війні ми всі на одному боці, це може дати нам мотивацію до створення нових міжнародних інституцій, які дозволять краще розподілити ризики між країнами. Атмосфера воєнного часу знову мине, а нові інститути залишаться."
Кармен М. Рейнхарт, професор міжнародних фінансів у Гарвардській школі Кеннеді та автор книги «На цей раз інакше: вісім століть фінансової глупоти»
Ще один цвях у кришку домовини глобалізації
"Перша світова війна та глобальна економічна депресія на початку 1930-х років супроводжували закінчення попередньої епохи глобалізації. Поруч із відновленням торговельних бар’єрів та обмежень на рух капіталу, важливою причиною закінчення ери глобалізації стало те, що понад 40% країн того часу оголосили дефолт, що закрило їм доступ до міжнародних ринків капіталу до 1950-х чи навіть довше. До кінця Другої світової війни нова Бреттон-вудська система поєднувала внутрішні фінансові репресії з жорстким контролем над потоками капіталу, що було мало схоже на попередню епоху світової торгівлі та фінансів.
Поточний цикл глобалізації після фінансової кризи 2008-2009 рр. зазнав низки ударів: європейська боргова криза, Brexit та торговельна війна США та Китаю. Зростання популізму в багатьох країнах ще більше схиляє баланс до “свій до свого по своє” (home bias).
Пандемія коронавірусу — це перша криза з 1930-х років, яка охопила як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються. Їхні рецесії можуть виявитися глибокими і тривалими. Як і в 1930-х роках, варто очікувати дефолтів. Заклики до торгових обмежень та контролю за рухом капіталу в скрутні часи впадуть на родючий грунт.
Сумніви стосовно глобальних ланцюгів постачання, створених до пандемії, безпечності міжнародних подорожей та, на національному рівні, тривоги щодо самодостатності та стійкості системи, ймовірно, зберігатимуться — навіть після того, як пандемія буде взята під контроль (що може виявитися досить довгим процесом). Пост-коронавірусна фінансова архітектура навряд чи нагадуватиме Бреттон-вудську систему, яка існувала до глобалізації, але шкода, яку криза завдасть міжнародній торгівлі та фінансам, ймовірно, буде значною та тривалою."
Есвар Прасад, професор торгової політики в університеті Корнелл, старший науковий співробітник інституту Брукінгса
Центральні банки зараз потрібні світу як ніколи
"Економічна та фінансова руїна, спричинені пандемією, можуть залишити на світовій економіці глибокі шрами. Центральні банки витримали удар, переступивши через власні правила. Федеральний резервний банк США підтримав фінансові ринки, розпочавши купівлю активів та забезпечивши інші центробанки доларовою ліквідністю. Європейський центральний банк проголосив необмежену підтримку євро та оголосив про масові закупівлі державних та корпоративних облігацій та інших активів. Банк Англії фінансує державні витрати напряму. Навіть деякі центральні банки країн, що розвиваються, зокрема, Резервний банк Індії, пішли на надзвичайні заходи, попри всі ризики.
З іншого боку, організовані урядами програми фіскальної допомоги були політично складними, непростими в реалізації, і часто їх було важко спрямувати саме туди, де їх потребували найбільше.
Центральні банкіри, яких раніше вважали обережними та консервативними, довели, що у важкі часи можуть діяти гнучко, сміливо та креативно. Навіть коли політичні лідери не готові координувати свою політику з політикою сусідів, центральні банкіри здатні діяти узгоджено.
І зараз, і на довгий час у майбутньому центральні банки будуть основною лінією захисту від економічних та фінансових криз. Можливо, вони пошкодують про цю нову роль та нереальне навантаження та очікування, які вона на них покладе."